Тиврівська Районна Державна Адміністрація
Тиврівський район, Вінницька область

Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

Переглядів: 78

 

Цього дня у 1945 році американські війська увійшли на територію найбільшого концтабору Німеччини – Бухенвальда, й звільнили його в’язнів. 

Концентраційні табори на території нацистської Німеччини почали з’являтися ще задовго до початку Другої світової війни, одразу після приходу Гітлера до влади, в Україні, за роки нацистського окупаційного режиму, було створено 180 концтаборів. Один з таких таборів знаходився у нашому районі в м. Гнівань. Відомо, що він існував у 1941-1947 роках. Його існування можна поділити на два періоди: німецький (1941–1944) та радянський (березень 1944–1947).
Місто Гнівань (на той час – селище міського типу) німецькі війська зайняли 17 липня 1941 року. З приходом німців у місті було створено жандармерію та поліцію. Усе населення підлягало перепису, людям видавали посвідчення, завізовані печаткою із зображенням тризуба. Був запроваджений комендантський час. Працюючим видавалась така собі «Картка зголошень», яка була і перепусткою, і водночас трудовою книжкою. Жителі Гнівані змушені були сплачувати подушний податок – 100 карбованців, податок на утримання собак – 50 карбованців… На порушників і незгодних чекало одне – розстріл, смерть.

Перших полонених у Гніванський «табір смерті» почали завозити у жовтні 1941 року. За спогадами очевидця тих подій, з Вінниці привезли 400 військовополонених, яких із часом ставало усе більше. Є також інформація, що на серпень (в інших джерелах – липень) 1941 року у таборі вже перебувало 3000 військовополонених. Унаслідок звірячих знущань, холоду, голоду, антисанітарних умов, різних хвороб (дистрофії, черевного тифу, дизентерії) щодня помирало 15-20 чоловік. До кінця листопада в живих залишилося лише близько 700 чоловік. Померлих викидали у стічні ями, виносили у ліс… В’язні важко працювали у кар’єрі, робочий день тривав 10 годин. Хто не міг фізично працювати, з тими не панькались, одразу вбивали. Змушували звертатися «пан». Хто не скаже, того з усієї сили били по спині. Полонених годували гнилими помідорами та капустою. Люди пухли і вмирали од голоду. Виживали ті, яким діставалась їжа від місцевих жителів. Жили в’язні у холодних бараках…

Відомо, що у Гніванському концтаборі діяла підпільна організація, яка готувала повстання. Кожен учасник цієї організації мав власний номер та псевдо. Повстання відбулося вночі. З боку села Селище повстанців підтримав партизанський загін народного месника Івана Калашника. Допомагала повстанцям жінка, яка працювала в таборі на складі, згодом на посаді завгоспа. Ця відважна жінка таємно поставляла полоненим продукти, одяг, ліки. Їй допомагав тринадцятилітній син. Повстанці ретельно підготувалися до втечі: «дістали» цивільний одяг, зробили «липові» перепустки. Проте цієї ночі їх зрадили і повстання було жорстоко придушено багато було розстріляно. Із наближенням радянських військ полонених перевели до Вінниці, а пізніше – до Львова, ще пізніше – до Рура (промисловий район у Німеччині).

Місцеве населення підтримувало в’язнів, як могло, за що нерідко страждало, піддавалось жорстоким тортурам. Чимало гніванчан загинуло під час спроб передати полоненим їжу, їх розстрілювала охорона табору.

Усього за колючим гніванським дротом у 1941-1944 роках побувало близько 12 тис. радянських воїнів, офіцерів, підпільників. Жертвами катів стало понад 6370 військовополонених, більше 3000 із яких згодом вдалося встановити імена й прізвища. Сьогодні відоме місце масового поховання в’язнів концтабору – ліс біля військової частини. На в’їзді у місто стоїть пам’ятник жертвам концтабору.

За інформацією

історика-краєзнавця Коваля О.І.

 

« повернутися до списку новин